|
|
Статьи сайта
Старовинні українські прикраси
Коралі, зґарди, дукачі, личмани, ягнуси...
А ще - мониство, пацьорки, цятки, порцелянки, «текляруси, блискавки, гармузи, грусталі...
Заушниці, енколпіон, змійовик.
А ще - бранзолєта, гривна, колти, намисто, герданик, пупчики, рясна, перстень, личман, аграфка...
Художнє ремесло з виготовлення прикрас із золота, срібла, нерідко оздоблених коштовним камінням, перлами, кольоровим склом чи бурштином — одне з найдавніших на Україні. Майстрів називали «золотарями», «злотниками» і «сріблярами». УXVIII ст. злотників, що виробляли дрібні речі — біжу (з франц. bijou), величали «майстер ювелірних справ», а тих, що оздоблювали коштовним камінням, — «майстер брилянтних справ».
З-поміж безлічі стародавніх народних прикрас (бранзолєта, гривна, заушниці, колти, намисто, герданик, пупчики, рясна, перстень, личман...) найпростішою й найдавнішою вважається аграфка (від рум. agrafa) — шпилька у формі великої голки чи загостреної палички, якою заколювали волосся. Оздоблена дорогоцінним камінням або ж орнаментом вона гарно пасувала до святкового вбрання.
Шийну бісерну прикрасу ґерданик (ґерданка, силянка, плетінка, драбинка) робили вузькою стрічкою з нанизаних різнокольорових намистин, що утворювали строкатий геометричний або рослинний орнамент. Львівські ґердани у вигляді великого коміру цілком закривали груди, а от на сході України ця прикраса була невідома.
Вельми цікаві прикраси енколпіон, заушниці, змійовик.
Енколпіон — складаний нагрудний хрест давньокняжої доби з двох частин (спідньої та верхньої), всередину яких вкладали мощі святих, виготовляли з металевих пластин переважно київські майстри.
Заушниці (оберіг і ритуальна прикраса древніх слов'ян), що мали вигляд наскронних кілець із зображенням богині з прибогами чи парою коней, підвішували до головного убору, як і рясна.
Круглий, пишно декорований медальйон-змійовик, що на лицьовому боці мав зображення святого, а на звороті — змієподібний орнамент, носили як амулет проти недуг і чарів.
Найулюбленішою прикрасою було намисто, яке в народі мало назву «мониство», «пацьорки», «цятки», «коралі», «порцелянки», «стекляруси», «блискавки», «гармузи», «грусталі»...
Найбільше цінувалося намисто з коралів, бурштину, перлів, гранатів, смальти і різнокольорового скла, що завозилося з Венеції.
Дорогі червоні коралі — «добре намисто», «щирі коралі» — робили у вигляді овалів чи барилець, а дешевше «колюче намисто» білого, блакитного, жовтого, вишневого, чорного кольорів нарізали маленькими шматочками.
У Карпатах серед намистин нанизували срібні, або й золоті монети з напаяним вушком (австрійські дукати або російські рублі). Інколи срібні монети замінювали однією чи кількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками.
На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). В будні зазвичай вбирали один разок, а в свято — хто скільки мав. Старші жінки носили один разок намиста, переважно темного кольору.
Рідкісними жіночими прикрасами вважаються дукач (личман, ягнус) і зґарда. Дукач з металевим бантом прикрашали камінцями. За дукач правили австрійські дукати Марії Терезії, пізніше російські рублі й місцеві вироби з різноманітними зображеннями. Носили їх на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. Такі дукачі дарували на весіллі.
Зґарда (архаїчна гуцульська шийна прикраса релігійного характеру) — це нанизані на ремінець, шнурок чи дротик в один, два і навіть три ряди мідні литі хрестики, між якими були трубочки «переміжки», скручені з латуні або міді. Середній хрест у зґардах виділяється чепрагами з двох орнаментованих кругів.
Великі зґарди з розп'яттям називалися «газдівські», бо їх носили ґазди, заможні й поважні люди. А вперше мідний хрестик для зґарди дівчаткам дарували в шість років. На наступні іменини їх дарували вже парні, однакової форми й розміщували з обох боків від першого. Відтак хрестиків більшало, і у прикрасі вони лягали вже не в один, а в кілька рядів."
Володимир Дорош
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
|
|
